Зайшов сьогодні в Сільпо. Того, цього, трохи треба було докупити. Цибуля. Фасована. Розсипом відсутня. Хоча треба було 5 штук до шашличків, довелося брати упаковку у два десятки. Звичайно упаковками не беру. Або до бабок пройтися в такому випадку, або пізніше зайти. Але - свято! Шашлик! Взяв. Половина упаковки складає проросла цибуля. Щоб не викидати/списувати/губити гроші - купуйте, їжте. Навіть якщо там вага й відповідає зазначеній, третина, мінімум, піде в смітник.

Два слова про люб’язності персоналу. Взяв ще пакет зеленої цибулі. Звичайно, він вже зважений, на ньому стікер із ціною. Я не дивлюся, звичайно, на стікер, дивлюся на цибулю. Вибрав ту, що краще й - уперед. Сьогодні він виявився не зваженим. На касі, звичайно, говорять: треба зважити. Зараз! Це не я там побіг через весь супермаркет цибулю зважувати? Кинув його в якийсь кошик у кас, яких тьма.

Адміністратор біля каси: цибуля вже зважується? Це ви кому, запитую. Вам. А… А я думав, цибулі. Якщо мені, тоді питання: цибуля завжди зважена й оцінена. Я його беру там, плачу тут, і йду додому. Сьогодні вона не зважена і при цьому немає ніде напису, типу “сьогодні ми цибулю не зважували, тому самі зробіть це”. Тобто, через ваші лінощі я повинен напружуватися? Відповідь: ну, треба було його хоча б тут залишити. От вам й основні цінності.